Депортація українських дітей та їх усиновлення росіянами, а також зміни навчальних програм у школах на окупованих територіях України з метою зміни ідентичності дітей – це те, що впливає на ціле покоління. Про це розповіла Голова Правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська в ефірі марафону «Єдині новини» на телеканалі ICTV.
Станом на зараз Офіс Генерального прокурора України звітує про зафіксовані понад 107 тисяч воєнних злочинів, вчинених росіянами після початку повномасштабного вторгнення. Проте, на думку Ольги Айвазовської, ці дані не відповідають реальним масштабам трагедії, які значно більші.
«Я переконана, якщо навіть порівнювати з масштабами трагедії в одному Маріуполі, 107 тисяч це навряд релевантна цифра. Ми бачили візуально яких масштабів були бомбардування, ми чули, про яку кількість фактів загибелі людей розповідають свідки, які змогли вирватись з російської окупації. Це навряд число, яке реально відображає масштаби злодіянь, вчинених російськими військовими і російським вищим керівництвом, яке прийняло рішення почати повномасштабне вторгнення. 107 тисяч – це про ті історії, які стали публічними. Тобто, це не означає, що було проведено 107 тисяч інтерв’ю зі свідками та слідчих дій. Скоріш за все, йдеться про величезну кількість справ на основі доступної інформації в відкритих джерелах. Наприклад, опублікована фотографія мертвого тіла в анонімному телеграм-каналі є підставою для того, щоб Генеральна прокуратура і слідчі розпочали досудове слідство щодо цього факту. Тому ми оперуємо дуже великими даними, але вони, очевидно, не відповідають реальним масштабам трагедії в Україні», – зазначає вона.
17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордер на арешт очільника Росії Владіміра Путіна та Уповноваженої при президентові РФ з прав дитини Марії Львової-Бєлової через депортацію дітей. Ця справа є однією зі стратегічних для МКС.
На думку Ольги Айвазовської, ця справа є доказом того, що Росія вчиняє геноцид українського народу. «Депортація українських дітей, їхнє усиновлення росіянами, насильницьке розділення українських дітей з їх родинами – це те, що вербалізувалося та проговорювалось навіть російськими посадовими особами. Безпосередньо російська так звана омбудсменка із захисту прав дитини в прямому ефірі давала інтерв’ю, де говорила про те, що вона усиновила дитину з Маріуполя. Тому історія про дітей не просто найбільш болюча для адекватного здорового суспільства, вона масова в Україні і є кроком до дослідження теми і злочину геноциду. Тому що геноцид – це те, що має відношення до цілої генерації. Це стосується і депортації, і усиновлення, але ключове – навіть зміни навчальних програм у школах на окупованій території України, де росіяни пропонують свої навчальні програми з метою зміни ідентичності дітей. Зрозуміло, що, наприклад, 8-річна дитина, якщо декілька років їй будуть вкладати в голову, що вона не українка, а росіянка, вона ще не здатна повноцінно відторгнути цю інформацію. Тобто, зміна ідентичності – це доказ того, що цей злочин має ознаки геноциду», – підкреслює експертка.
За її словами, Міжнародний кримінальний суд дослідив велику кількість різного типу воєнних злочинів та злочинів проти людяності вивив як генеральну лінію два кейса – порушення прав дитини і знищення цивільної інфраструктури на території України. Так, наслідки таргетування української інфраструктури, відповідно до дослідження ОПОРИ, також є колосальними – за чотири місяці з грудня 2022 року до березня 2023 року за кордон виїхало близько 1,8 млн українських громадян.
«Наслідки блекаутів, неспроможність менеджерити власне життя і певним чином упорядкувати його, доступ до продуктів харчування, мобільність старшої вікової категорії та мам із дітьми призвели до того, що громадяни України приймали рішення залишити територію України. І це була велика хвиля міграції, пов’язана безпосередньо з системною роботою над знищенням цивільної енергетичної інфраструктури в Україні. Тому що це не є військові об’єкти, а будь-яке їх таргетування вважається воєнним злочином, тому що цивільне населення потерпає в зв’язку з цим», – наголошує Айвазовська.
На її думку, третьою стратегічною справою для МКС є знищення Каховської дамби, хоча щодо цього наразі немає ордерів. Адже це призвело до певних екологічних та інших наслідків на територію України.
«Але дві перших справи, як на мене, мають велику перспективу, тому що вони можуть бути доведені як індивідуальним свіченнями, так і в статистиці. МКС, на відмінну від якоїсь персональної справи, досліджує контекст – в яких умовах це відбулося, до яких наслідків для суспільства це призвело. І я особисто дуже сподіваюся, що наші партнери теж побачать в розслідуванні третьої справи певну перспективу. Тому що, на відмінну від інших великих трагедій, знищення Каховської дамби не призвело до належної реакції світу. Мало кому невідомо з експертів, що це – перший крок до подальших наслідків для Запорізької атомної електростанції. Відповідно, це не лінійна війна, метою якої є зачіпати інтереси і життєвий простір цивільного населення, і тому я сподіваюся, що Міжнародний кримінальний суд теж буде над цією справою працювати якісно», – підкреслює вона.
Відповідно до соціологічного опитування, майже 16% українців по всій країні були свідками російських воєнних злочинів. А з огляду на масову міграцію українців за кордон через війну, можна припустити, що велика таких людей перебуває саме за межами країни. Вони також повинні мати змогу надати свої свідчення, аби це зрештою призвело до покарання винних та відновлення справедливості.
«Є така Joint Investigation Team – це група слідчих, які належать до держав, що відкрили кримінальні провадження в зв’язку зі здійсненням воєнних злочинів в Україні. Багато держав приєдналося до цієї групи, туди також входить Міжнародний кримінальний суд. Відповідно, різні країни, перш за все країни ЄС, мають окремих прокурорів і слідчих, метою яких є пошук свідків для того, щоб розслідувати ці справи, а потім передавати їх в Міжнародний кримінальний суд. Втім, станом на зараз я не можу говорити, що це досконала робота станом. Це пов’язано з тим, що в деяких країнах дуже мало таких слідчих задіяні до цього процесу. Я знаю, наприклад, що в Естонії такий лише один, а ми розуміємо, що Естонія та Фінляндія – це країни, які обирали як коридор до ЄС ті громадяни України, які були насильницькі депортовані на території Російської Федерації. Тобто вони, по суті, є свідками факту організованої депортації, фільтраційних таборів. І на моє глибоке переконання, в цих країнах ми потребуємо більше експертизи і більше залучених осіб», – підкреслює Айвазовська.
За її словами, до прикладу, в Польщі задіяно набагато більше слідчих. «Вони працювали з шелтерами, з місцями, куди українці приїздили досить стихійно, де можна було отримати їжу, первинну медичну, юридичну та іншу допомогу і визначити, що робити з життям далі – чи їхати в іншу країну Європейського Союзу, чи залишатись в Польщі. Але на початках, наприклад, ці слідчі працювали навіть біля кордону. Тобто, коли українці масово його перетинали, було бажання спілкуватись, була хвиля емоційної підтримки і робочих задач, які стосувались роботи слідчих і прокурорів. Втім, українці перебували, м’яко кажучи, в стані травми, і досить важко, коли ви з дитиною або декількома дітьми з невеликою сумкою перетнули кордон в невідомість, говорити зі слідчими», – підкреслює експертка.
На думку Ольги Айвазовської, громадяни мають бути емоційно готовими давати свідчення, що може тривати годинами. Адже спілкувати чужою мовою, з невідомими людьми в цих обставинах дуже складно. Саме так в ОПОРИ виникла ідея створення у Варшаві Центру сприяння документуванню воєнних злочинів. «Ми проводимо попереднє інтерв’ювання, збираємо свідчення у українців у Варшаві. Це роблять українці до українців, це юристи і психологи, які спочатку визначають, чи є достатній емоційний бекграунд у цієї людини взагалі про це спілкуватись. Адже якщо вона надзвичайно травмована, то потрібно першочергово надати психологічну допомогу, а не записувати й занотовувати певні свідчення. Треба проводити комунікацію щодо того, які наступні можуть бути кроки, що з нею буде, якщо вона буде готова далі свідчити офіційній стороні та органам влади. Ці попередні інтерв’ю ми перекладаємо польською мовою, передаємо їх в польську прокуратуру через акт прийому передачі даних. Згоду на передачу цих даних дають українці в письмовій формі, а тоді вже до них звертаються слідчі, розуміючи, що ці громадяни готові свідчити і реально були свідками, а не розказують історії, прочитані в новинних стрічках або в телеграм-каналах. І це дуже важливо, тому що саме за кордоном наші громадяни уже опинилися в безпечному середовищі й, можливо, відійшли від першого шоку. Багато з них виїхали з тих громад та тих територій, які до сих пір є окупованими. В нашому Центрі найбільша чисельність свічень були з Херсонської області. Тобто це навіть не Донецька та Луганська області, звідки людей дуже часто депортували, або створювали коридори, наприклад, з Маріуполя в напрямку Російської Федерації. А це громадяни, які виїхали або з-під лінії розмежування, або з вже окупованих територій. Вони розповідають важливі речі. Ми це все описуємо, беремо контакти і згоду на фіксацію та передачу цих даних, віддаємо ці напрацювання правоохоронним органам для того, щоб подальші інтерв’ю відбувались саме в процесуальний спосіб», – розповіла вона.
Нагадаємо, контакти Центру сприяння документуванню воєнних злочинів: Варшава, вулиця Маршалковська 77/79, офіс 16; телефон: +48 690 848 019; email: centrdokumentuvannia@opora.org.ua.
Фундація «ОПОРА в Польщі» (OPORA in Poland) заснована у Варшаві 26 червня 2022 року після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Організація була створена, щоб допомогти міжнародній спільноті, юристам-правозахисникам та українській владі підтримувати неминучість покарання за воєнні злочини. Її запуск ініціювали представники ВГО «Громадянська мережа ОПОРА».
«ОПОРА в Польщі» керує Центром сприяння документуванню воєнних злочинів у Варшаві. Створений влітку 2022 року українськими громадськими активістами, Центр проводить інтерв’ю з біженцями, які були змушені залишити Україну через російську агресію та зараз перебувають у Польщі. Центр розробив власну методику, аби гарантувати, що вся інформація, зібрана від жертв і свідків воєнних злочинів, буде передана до правоохоронних органів з можливістю їх використання в майбутніх судових процесах. Для цього ОПОРА співпрацює з Генеральною прокуратурою України та Прокуратурою Республіки Польща, прокурорами Міжнародного центру з розслідування злочинів агресії проти України (ICPA), щоб правильно зібрати якомога більше записаних свідчень українців як можливу доказову базу для майбутніх судових процесів.
