Українці у Варшаві розповіли про 4487 воєнних злочинів росіян. Ці матеріали передадуть для подальшого міжнародного розслідування

З літа 2022 року у Варшаві працює Центр сприяння документуванню воєнних злочинів, який відкрила Громадянська мережа ОПОРА. Українські біженці, що втікали від війни і стали свідками або постраждали від воєнних злочинів російської армії, повідомляють про ці події, а юристи та психологи Центру допомагають коректно оформити свідчення та передають їх прокуратурі Польщі для розслідування. Зараз у базі даних уже є інформація від 656 людей з України, які виїхали до Польщі.

Груповий аналіз інтерв’ю, проведених Центром сприяння документуванню воєнних злочинів

Метод збору інтерв’ю

Юристи і психологи Центру cприяння документуванню воєнних злочинів (далі – Центр) розпочали роботу 12 вересня 2022 року, і відтоді до 27 грудня зібрали 656 попередніх інтерв’ю. Свідки та потерпілі повідомили про 4487 воєнних злочинів.

Інтерв’ю збирали безпосередньо у приміщенні Центру (Marszalkowska 77/79) у Варшаві та під час візитів спеціалістів (юристів та психологів) до місць централізованого проживання значної кількості переселенців з України (Ptak Warsaw Expo, Atrium, Eхpo Modlińska 6D, Al.Jana Pawla II, 15, Warszawski ośrodek interwencji kryzysowej ⅕, Centrum przespa koordynacji “Warszawa”, Український дім у Варшаві). Найбільше інтерв’ю – 250 – зібрала група психологів та юристів під час візиту на Ptak Warsaw Expo, де, за офіційними даними, перебуває близько 5 тисяч вихідців з України.

Методика Центру сприяння документуванню військових злочинів передбачає опитування дорослих свідків, але у двох випадках діти були присутні під час розмови та доповнювали свідчення своїх батьків з їхнього дозволу. Відтак, опитано 36% (239) свідків віком 31-45 років, 24% (156) віком 46-60 років, 21% (175) старше 60 років, 14% (86) віком до 30 років. У 30 випадках свідки висловили бажання залишитися анонімними і не дали згоди на збір персональних даних та їх передачу правоохоронним органам, тому інформація про їхній вік відсутня.

Територіальна належність опитуваних

Переважна більшість опитаних приїхали з регіонів, охоплених бойовими діями, або з окупованих територій. Опитані жителі областей Західної України та міста Києва стали безпосередніми свідками ударів з повітря (на власні очі бачили авіабомби чи влучання). У таблиці нижче наведено кількість воєнних злочинів, про які було повідомлено, за областями:

Види воєнних злочинів, виявлених під час попередніх інтерв’ю

Під час інтерв’ю майже всі опитані зазначили, що були свідками чи чули про вчинення кількох видів воєнних злочинів у своїй місцевості. Переважно йшлося про знищення чи пошкодження майна. Зокрема, 599 респондентів свідчили про знищення чи пошкодження майна інших осіб, а 310 – власного майна (переважно внаслідок ударів з повітря), а на територіях, близьких до бойових дій, – обстрілів з іншої зброї. Свідки з Маріуполя розповіли, що в місті точилися вуличні бої. Авіаційними бомбами, снарядами, ракетами, танками, мінометами зруйновано житлові будинки, багато людей опинилося під завалами, чимало тіл по два тижні лежали на вулиці. Коли відбувалися руйнування житлових будинків, через постійні обстріли нікому було визволяти постраждалих із-під завалів. За словами очевидців, берег моря був повністю замінований так званими “пелюстками” або “метеликами”, також було багато розтяжок і мін різного типу.

Свідки відзначали випадки завдання шкоди здоров’ю мирних жителів внаслідок обстрілів. Так, під час обстрілу Кременчука мати свідка була збита ударною хвилею, отримала легкі поранення (в руки та ноги) й тимчасово втратила слух на 2 доби. В іншому випадку внаслідок попадання ракети в будинок одна зі свідків упала та зламала руку, і через відсутність медичної допомоги кістка неправильно зрослася (Запорізька область). Згідно зі свідченнями, значна кількість цивільних також постраждала від інфарктів та інсультів, спричинених авіанальотами.

Повідомлення про смерті в основному стосувалися родичів, сусідів або односельців, які загинули внаслідок ударів з повітря. Деякі свідки також розповідали про зникнення, затримання та смерті конкретних осіб. Також опитані повідомляли про відомі їм випадки зґвалтувань своїх односельців (зокрема, за свідченнями “з других рук”, на Київщині тіла зґвалтованих дівчат потім спалювали). Респонденти з Донецької та Луганської областей повідомляли про вбивства та зникнення людей у період з 2014 року до повномасштабної агресії 24 лютого 2022 року.

Кілька свідків особисто пережили погрози розстрілу та катування з боку представників окупаційних адміністрацій. Вони бачили наслідки тортур українських чоловіків, яких схиляли до співпраці з росіянами або примушували вступати до російської армії.

У 449 випадках зафіксовано пошкодження об’єктів інфраструктури (електро-, газо-, водо-, нафтових мереж тощо) по всій території України. Про пошкодження або руйнування об’єктів цивільної інфраструктури (освітніх, медичних, інтернатних закладів тощо) зазначили 523 респонденти. 394 особи бачили осколки авіаційних снарядів у житлових кварталах. Крім того, багато людей свідчили про руйнування цивільних об’єктів на окупованих територіях артилерією і танками. Серед об’єктів, пошкодження яких завдало або могло завдати значної шкоди довкіллю, називали захоплення АЕС в Енергодарі, знищення нафтобази у Василькові, АЗС у Запоріжжі, аміачно-перекачувальної станції, також згадували підпал лісу на Херсонщині.

Очевидці, які перебували в окупації, часто згадували про перешкоджання евакуації в Україну, довготривале ув’язнення, а також жорстоке поводження у фільтраційних таборах і блокпостах, зокрема в Київській області (біля Гостомеля), роздягання та обшуки, перегляд інформації на телефонах і піддавання тортурам за неї. У фільтраційних таборах людей утримували в антисанітарних умовах, неповнолітніх допитували без присутності батьків, на людей кричали, їм погрожували електрошокером, забороняли розмовляти українською мовою. А мирних жителів, які вже виїхали з зони фільтрації, залякували, скеровуючи дула танків у їхні машини.

Також є інформація, що батькам на окупованих територіях погрожували забрати неповнолітніх (14-річних) дочок і вимагали викуп. На окупованих територіях зафіксовані спроби примусу до співпраці з окупаційною адміністрацією, погрози та залякування із застосуванням зброї за відмову від співпраці, позбавлення права користування житлом та іншим майном. Опитані свідчать про обстріли мирних демонстрантів, які на початку окупації виходили на протести, а також про подальше затримання та незаконне утримання, жорстоке поводження та катування учасників протестів.

Опитані, які виїхали з окупованих територій, згадували про випадки, коли колишніх воїнів АТО, які опинилися на окупованій території, фермерів, бізнесменів, чоловіків, які співпрацювали із ЗСУ, затримували, утримували, жорстоко з ними поводилися та катували, а деяких учасників АТО одразу вбивали. Щоб знайти лояльне до України населення, окупанти практикували плату за доноси, внаслідок чого вони стали частими. Крім того, у свідченнях фігурують випадки примусу представників бізнесу на окупованих територіях до співпраці, свавільного покарання (побиття) мирних жителів окупаційними військами за дрібні порушення (наприклад, правил благоустрою). Згадували випадки, коли членів сім’ї підприємців викрадали і незаконно тримали в заручниках, вимагаючи великий викуп.

Проведення псевдореферендумів на окупованих територіях супроводжувалося тиском, присутністю та погрозами озброєних військових російської федерації. У такому випадку голосувати можна було лише “за” приєднання до рф. “Член комісії” та військові або ходили по хатах, або ставили на вулиці стіл, за яким сидів представник “комісії” та озброєні солдати, змушуючи голосувати всіх перехожих. Жителів окупованих територій також змушували отримувати російські паспорти.

211 опитаних повідомили, що їм відомі факти розкрадання майна осіб, що виїхали з окупованих територій, а також відкрите пограбування мирних жителів, які залишилися жити в окупації. Спочатку забирали продукти харчування, техніку, мобільні телефони, автомобілі. Задокументовано випадки примусового вилучення відібраного у фермерів зерна з елеваторів та привласнення сільськогосподарської техніки.

У 178 випадках опитані повідомили про використання цивільної інфраструктури (школи, лікарні, заклади культури тощо) з військовою метою. Для розселення окупаційних військ школи-інтернати, школи, технікуми. Під час окупації Олешок росіяни зайняли госпіталь, звідки виписали всіх цивільних хворих незалежно від стадії лікування і куди натомість привезли поранених російських військових.

У 101 випадку опитані зазначили, що російська армія прикривалася мирними жителями, навмисно розміщуючи техніку між житловими будинками. Для розселення окупаційних військ використовували цивільні об’єкти та приватне житло, створювали склади боєприпасів у центрі міста серед цивільних будівель та в школах, розміщували військову техніку в житлових кварталах, а також розселяли на окупованих територіях дружин і дітей російських військовослужбовців і співробітників ФСБ. Також російських вчителів, які приїхали з Росії на роботу замість звільнених українців, поселили в чужі будинки.

Очевидці, які виїхали з окупованих територій, свідчать, що росіяни вивозили обладнання поліклінік та швидкої допомоги, касові апарати, колекції з музеїв (наприклад, музей Шевченка в Херсоні). Є повідомлення про вивезення обладнання із заводу “Таврія” (Нова Каховка). Після звільнення територій російські війська почали обстріли деокупованих територій.

У 8 випадках свідки повідомили про використання фосфорних бомб (зокрема у м. Нікополь).

У 63 випадках свідки вказали на мінування об’єктів (зокрема водонапірної вежі в Києві, житлових кварталів у Херсонській області) та прилеглих ландшафтів (річки, лісопосадки).