Інформацію про воєнні злочини росіян збирають не тільки на території України. У Польщі Центр документування російських злочинів в Україні імені Рафала Лемкіна вже зібрав близько 1 500 свідчень, щоби зібрати дослідницький матеріал та зберегти колективну пам’ять. А Центр документування української «Громадянської мережі «ОПОРА» говорить із українцями, щоб зафіксовану інформацію передати польським правоохоронцям. Мета обох осередків — змусити РФ відповісти за скоєне в Україні.
Польський державний Інститут Пілецького у Варшаві досліджує наслідки панування тоталітарних режимів. Там на початку повномасштабного вторгнення створили Центр документування російських злочинів в Україні імені Рафала Лемкіна. Перші результати їхньої роботи — зібрано близько 1 500 свідчень українців.
«Це величезна база даних, де зафіксовані спогади очевидців, що дали згоду поділитись тим, що запам’ятали», — розповідає Катерина Сухомлинова, депутатка Маріупольської міської ради та волонтерка.
Зараз вона допомагає Центру: спілкується з українськими біженцями, збирає їхні спогади. Але свого часу і сама розповідала про пережите в Маріуполі, де перебувала перші 20 днів після повномасштабного вторгнення. У Центрі імені Рафала Лемкіна є шестигодинне інтерв’ю Катерини Сухомлинової.
Особистий досвід допомагає українці: вона знає, що відчувають ті, хто вирвався із окупованих територій, та розуміє, як з ними розмовляти, як переконати поділитися інформацією.
«Чим довше українці перебували на окупованих територіях або в депортації в Росії, тим складніше цих людей умовити надати свідчення. Багатьом з них росіяни втлумачили, що обов’язково знайдуть їх та покарають, якщо людина щось буде розповідати. Їх залякували, щоб вони мовчали. Вони бояться говорити про пережите», — розповідає Катерина.
Тому, говорять в Центрі, документувати спогади слід максимально безпечно для людей, які пройшли фільтрацію та жили в окупації. Вони перебувають під тиском російських спецслужб. Заради безпеки іноді спогади анонімізують — не оприлюднюють дані очевидця.
Нерідко свідкам воєнних злочинів емоційно важко говорити про пережите. Тоді допомагають психологи, які турбуються про коректність інтерв’ю, щоб не завдати шкоди психіці людини.
Збирають свідчення для прокурорів
Центр документування заснували представники української громадської організації Громадянська мережа ОПОРА. Уже понад рік він працює в Польщі — його фахівці збирають інформацію про злочини росіян, спілкуються з українцями, фіксують почуте, перекладають польською та передають цю інформацію місцевим правоохоронним органам.
Станом на кінець листопада там зібрали вже майже 1400 свідчень, які можуть стати основою майбутніх судових справ проти Росії.
«Ні громадське, ні журналістське документування не може бути доказом у суді, тому воно мусить бути засвідчено уповноваженим правоохоронним органом. Тому ми передаємо свідчення до ABW (Агентство внутрішньої безпеки Республіки Польща. — Ред.), яке має доручення від Прокуратури Польщі на проведення слідчих дій по цих справах», — пояснює Ольга Коцюруба, представниця Центру документування ОПОРИ.
А такої допомоги польська прокуратура потребувала: збирати свідчення українців там намагалися з перших днів повномасштабного вторгнення. Українцям ще на КПП на кордоні говорили про можливість засвідчити факти воєнних злочинів.
«Але, на жаль, це не спрацювало, бо люди перебували у шоковому стані, часто не розуміли мови і не готові були йти на контакт. І ми стали своєрідним місточком між тими, хто готовий говорити, та польською прокуратурою», — каже Ольга.
Зазвичай фахівці шукають свідків там, де компактно проживають біженці, і роблять це по всій території Польщі. Бувають вони і в місцях, які масово відвідують українці, наприклад у місцевих управліннях зайнятості.
Про що свідчать українці
Убивства або поранення цивільних осіб, пошкодження, розкрадання або руйнування майна, цивільних об’єктів та інфраструктури, катування та жорстоке поводження з людьми, зґвалтування, цільове заселення росіян на захоплених українських територіях, незаконне затримання й позбавлення свободи людей, перешкоджання евакуації — це далеко не повний перелік воєнних злочинів Росії, які документують у Польщі.
Переважна більшість опитаних свідків — це жінки середнього віку з територій, охоплених бойовими діями або частково окупованих. Мешканки Херсонської, Донецької, Харківської та Запорізької областей розповідають про допити, насилля і тортури. Біженці ж із західних, центральних регіонів та Києва частіше говорять про ракетні обстріли, авіаційні удари та їхні наслідки.
«Я думала, що в житті бачила все, але жахіття розстрілу цивільної колони в Київській області на початку широкомасштабної війни навіть мені важко спокійно сприйняти», — згадує Катерина Сухомлинова одну з історій початку війни, що вразила її найбільше.
Кілька днів російські військові затримували автівки з втікачами від бойових дій в одному із сіл Київської області й не давали їм проїхати далі. В автівках були і літні люди, і діти. Коли росіяни випустили з села колону цих автівок, то наказали їхати тільки визначеною дорогою, зі швидкістю не більше ніж 40 км/год. і з маленькою дистанцією між машинами. Колона рушила, але далі на них вже чекала російська військова техніка, яка і розстріляла автівки. Потім росіяни під’їхали ближче, щоб прицільно вбити тих, хто вижив.
«Навіть собак та котів добивали. Кілька автівок вирвались з цього пекла, деяким людям все ж вдалося врятуватися», — каже Катерина.
Біженці, які перебували на непідконтрольних Україні територіях, мають особливо травматичні спогади. «Найважчими є свідчення людей, які пережили окупацію, утримувалися незаконно у підвалах та зазнали тортур і катувань. Фактично всі ці люди зазнали й сексуального насильства», — розповідає Ольга Коцюруба. Вона додає, що такі історії фахівці Центру ОПОРИ не деталізують, щоб вкотре не травмувати спогадами, бо постраждалим доведеться потім ще раз розказувати це під час розслідування правоохоронців.
За свідченнями очевидців, місцевих жителів, які не співпрацювали з окупаційною адміністрацією або мали активну проукраїнську позицію, волонтерів росіяни допитували, катували, залякували, примушували їх до співпраці, погрожували їм розправами.
Українці згадували, що цивільних забирали для надання якихось показань просто на вулиці — і вони вже не поверталися додому. «Особливо довго, за повідомленням мешканців, утримували представників місцевого самоврядування, зокрема міських і сільських голів, а також керівників підприємств», — стверджують експерти ОПОРИ.
Ще у списку воєнних злочинів на окупованих територіях є незаконні обшуки, самовільне захоплення житла місцевих мешканців, примус до прийняття російського громадянства.
Окрема категорія записаних Центром ОПОРИ спогадів — злочини проти дітей, яких, за словами очевидців, змушують відвідувати російські школи. Якщо ж батьки не погоджуються, то їм погрожують позбавленням батьківських прав. Свідчили українці і про знищення книжок у школі на Херсонщині, про примус купувати дітям військову форму російського зразка. А в місті Гола Пристань військові розташувалися в приміщенні інтернату, а дітей, які там проживали, вивезли в невідомому напрямку.
Волонтери, які збирають свідчення українців у Польщі, сподіваються, що час від фіксації спогадів до судових вироків буде швидким, а винні будуть покарані.
«Це ж не один Путін злочинець, у кожного злочину є ім’я. І ми докладемо максимум зусилля, щоб винні понесли покарання. Усе, що зараз робиться в Україні росіянами, згодом має бути визнано геноцидом», — переконана Катерина Сухомлинова.
Михайло Реуцький для сайту французької новинної радіостанції RFI
