Стійкий мир у світі можливий лише у разі справедливого покарання для країни-агресора як держави та її очільників й інших великих гравців у процесі агресії. Тож наразі найлегше та найефективніше для обстоювання інтересів України буде довести саме злочин агресії з боку росії через створення Спеціального трибуналу. Таку думки озвучила голова правління Громадянської мережі ОПОРА та співзасновниця Міжнародного центру української перемоги Ольга Айвазовська під час дискусії «Жінки та права людини» в межах шостого Українського Жіночого Конгресу 28 листопада.
Як зазначила експертка, Міжнародний кримінальний суд, який збирає дані про воєнні злочини, в силу певних казуїстичних обставин, відповідно до власного статуту й особливостей прийняття рішення щодо засудження держави-агресора та її очільників, не може розглядати злочин агресії.
«Сьогодні в нас як держави Україна, так і в суспільства, яке зараз активно відіграє роль у промоції ідеї заснування Спеціального трибуналу, є цілком реальне завдання, яке полягає в тому, щоб використати всі наявні політичні інструменти для того, щоб сформувати рішення про заснування цього трибуналу тими учасниками потенційного процесу, які бажають до нього долучитись і усвідомлюють, що зберегти обличчя ані російській федерації, ані владіміру путіну або іншим високопосадовцям російської федерації вже не вдасться. Не лише тому, що злочин агресії відбувся, і він розпочався ще в 2014 році незаконною анексією півострова Крим, а й тому, що після 24 лютого масштаби воєнних злочинів проти людяності і факти геноциду у XXI сторіччі стали неприйнятними для будь-якого політичного діалогу чи дипломатичного треку. Відповідно, сьогодні у нас є не так багато варіантів.
Як і після Другої світової війни, після нової реальності в зв’язку з колосальними масштабами світової трагедії, суспільства і держави-учасниці переможці пішли на взаємодію й консенсус щодо вироблення норм міжнародного права, правил співіснування держав і суспільств. Так і зараз нам потрібно знайти механізм, який дасть можливість засудити і почати процес щодо посадових осіб, які станом на зараз володіють певним дипломатичним імунітетом. владімір путін, незважаючи на те, що ми не визнаємо останні вибори як вільні і чесні, як і багато попередніх в російській федерації, тим не менш, володіє формально представницьким мандатом — він є президентом російської федерації.
Для того, щоб цей трибунал з’явився ми маємо лише декілька механізмів. Це — Організація Об’єднаних Націй. Але Радбез ООН — це особлива каста країн, без яких жодне практичне рішення не може бути прийняте. Тому ми усвідомлюємо, що навіть якби ми знайшли формулу усунення російської федерації від прийняття рішення, в якому в неї де-факто є конфлікт інтересів, тому що вона є країною-агресором, там є така держава, як Китай, яка, очевидно, не буде голосувати за створення Спеціального трибуналу щодо акту агресії. Ми можемо продовжувати тяжкі діалоги про реформу ООН, але вони нам нічого не дадуть. І є механізм, який стосується європейського регіону, — це Європейський Союз або Рада Європи, які можуть нам допомогти в початку треку щодо формування цього альянсу — двосторонніх договорів між державою Україна і організацією, наприклад, такою як ЄС або РЄ, також до неї можуть через двосторонні договори долучатися ті країни, які нас підтримують. Я дуже сподіваюсь, що серед них будуть Сполучені Штати Америки, з якими ми активно працюємо. Але, на жаль, історія США в різних конфліктах є теж сенситивною, тому інколи державам доводиться приймати рішення, виходячи з власних інтересів, для того, щоб, наприклад, не сформувався якийсь альянс арабських чи східних країн, які вирішать заснувати такий трибунал проти США, що дуже активні як військовий геополітичний гравець. До цього альянсу може бути додана Канада, Японія, країни “Великої сімки”, країни, які по факту нас підтримують.
Але що для цього потрібно? Очевидно, що термін “політична воля” дуже двозначний. Найближчим часом відбуватимуться зустрічі високого рівня G7, і ми дуже сподіваємось, що від дебатів і дискусій про необхідність заснування трибуналу цей альянс світових країн виявить лідерство і перейде до практичних рішень. Але коли ми питаємо, в чому проблема чи пересторога щодо заснування трибуналу щодо злочину агресії, — це юридичні питання (наприклад, пошук якихось специфічних рішень для розблокування теми злочину щодо акту агресії в Міжнародному кримінальному суді) чи це політика й політичні аргументи, то досить часто ми чуємо відповідь, що міжнародне право — це більше політика, ніж право. Відповідно, для того, щоб такий трибунал був заснований, потрібен дуже серйозний тиск і об’єднання всіх зацікавлених сторін: і держави, і політичних кіл, і громадянського суспільства, і мислителів, і тих, хто розуміє, що історична сторінка цієї війни XXI сторіччя в центрі Європи не буде перегорнута до моменту, коли буде поставлена крапка шляхом засудження», — наголосила Айвазовська.
Вона також поділилася думками щодо того, як міжнародне право та можливість притягнення до відповідальності за воєнні злочини сприймають ті українці щодо яких росіяни вчиняли ці воєнні злочини. Загалом громадянське суспільство дуже активне в темі попереднього документування воєнних злочинів. Зокрема, ОПОРА заснувала у Варшаві Центр сприяння документуванню воєнних злочинів, адже там живе найбільше українських біженців.
«Коли ми говоримо з жертвами, у мене викликає шок реакція людей. Дуже часто жертви не знають, що вони жертви. Як би це страшно не звучало, але вони впевнені, що війна є таким моментом, коли вбивства, катування і знущання є нормою. І вони не розуміють, що історично так склалося, що саме після Другої світової війни, коли загинуло 75 млн людей у всьому світі, 10 млн з яких загинуло в Україні, були вироблені правила війни. І ці правила сьогодні порушують на щоденній основі, починаючи з того, що ця агресія є неспровокованою, закінчуючи тим, як системно використовуються воєнні злочини і злочини проти людяності з метою зменшення спротиву з боку українського суспільства. Тому дуже важливо, щоб держава пояснювала українському суспільству і пересічним громадянам, які, можливо, не мають правової бази чи юридичної освіти, якими є злочини і чому правила війни не можна порушувати навіть у цих умовах», — розповіла експертка.
Ольга Айвазовська вважає, що сталого миру не буває без справедливості. І, за її словами, жодна зі сторін ніколи не вийде на прийняття поразки чи навіть перемоги в умовах, коли не буде поставлено крапку правового характеру.
«Коли ми кажемо про чисельність жертв зараз, посилаючись на статистику ООН, то вона дуже незначна. Тому що коли Генеральна прокуратура заявляє про 45 тисяч кримінальних проваджень, то ООН свідчить про 7 тисяч загиблих жертв у зв’язку зі збройною агресією після 24 лютого. І це не є нормою. В світі прийнято обліковувати кількість жертв і постраждалих не лише щодо тих, хто отримав поранення, втратив домівку або втратив рідних і життя, а й ті покоління, які стали насправді ментально сенситивними у зв’язку з виникненням цієї збройної агресії», — підкреслила вона.
За словами Айвазовської, сьогодні найлегший злочин, який можна довести, це саме злочин агресії: «Він є найбільш ефективним з точки зору обстоювання інтересів України і права на відновлення й репарації для громадян України та фінансове забезпечення для тих поколінь українців, які стали жертвами цієї агресії. Держава російська федерація повинна бути покарана шляхом встановлення вимог до наступних поколінь лідерів цієї країни в тих чи інших кордонах щодо фінансової відплати за злочини, які вчинені в Україні. Наші громадяни потребують не лише рішень судів, хоча запит на справедливість є найвищим. Не знайти конкретного злочинця і посадити його до української тюрми, а отримати справедливість».
На її думку, такий запит на справедливість із боку українського суспільства є логічним та обов’язковим, адже частиною злочину агресії є російська федерація не лише як держава, а й як суспільство. Тому що цей злочин виник у зв’язку з високим рівнем ментальної підтримки збройної агресії і агресії проти українського суспільства та української держави. І лише справедливість та засудження через Спеціальний трибунал сприятимуть встановленню стійкого миру.
«Запит на справедливість можна реалізувати в умовах заснування Спеціального трибуналу щодо злочину агресії. І я переконана, що якщо всі, хто про це говорить, докладуть максимум зусиль, щоб не заперечувати право України на відновлення справедливості й конкретних громадян, які постраждали в довготерміновій перспективі, то рішення буде знайдене. І це рішення повинно бути знайдено на столі перемовин “Великої сімки”, країн Європейського Союзу та тих країн, які розуміють, що війна буде продовжуватися в разі, якщо акт агресії не буде засуджено. Тому що будь-яка інша країна світу, в якій буде мігрувати система державного управління від демократичної до авторитарної, буде мати небезпечний прецедент щодо безкарності за окупацію, за незаконну анексію і за вчинення масових злочинів на території незалежної держави», — зазначила вона.
Нагадаємо, контакти Центру сприяння документуванню воєнних злочинів: Варшава, вулиця Маршалковська 77/79, офіс 16; телефон: +48 690 848 019; email: [email protected].
Фундація «ОПОРА в Польщі» (OPORA in Poland) заснована у Варшаві 26 червня 2022 року після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Організація була створена, щоб допомогти міжнародній спільноті, юристам-правозахисникам та українській владі підтримувати неминучість покарання за воєнні злочини. Її запуск ініціювали представники ВГО «Громадянська мережа ОПОРА».
«ОПОРА в Польщі» керує Центром сприяння документуванню воєнних злочинів у Варшаві. Створений влітку 2022 року українськими громадськими активістами, Центр проводить інтерв’ю з біженцями, які були змушені залишити Україну через російську агресію та зараз перебувають у Польщі. Центр розробив власну методику, аби гарантувати, що вся інформація, зібрана від жертв і свідків воєнних злочинів, буде передана до правоохоронних органів з можливістю їх використання в майбутніх судових процесах. Для цього ОПОРА співпрацює з Генеральною прокуратурою України та Прокуратурою Республіки Польща, прокурорами Міжнародного центру з розслідування злочинів агресії проти України (ICPA), щоб правильно зібрати якомога більше записаних свідчень українців як можливу доказову базу для майбутніх судових процесів.
