Як Голодомор, Помаранчева революція та Революція гідності повязані зі зруйнованою нацистами Варшавою за часів Другої світової війни? Що спільного між словами відбудова та справедливість? Чому Центр сприяння документуванню воєнних злочинів росіян, що був відкритий українською організацією саме у Варшаві? Детальніше про це читайте у блозі старшої радниці з правових питань Громадянської мережі ОПОРА Ольги Коцюруби.
Ми записуємо все, що нам готові сказати
29 листопада я презентувала роботу Центру сприяння документуванню воєнних злочинів на запрошення Посольства Британії та Фундації ім. Казимира Пуласького на конференції “Warsaw Justice for Ukraine”, яка відбулася 29 листопада в Музеї історії Польщі на території Варшавської цитаделі. Наш Центр відкритий у вересні минулого року у Варшаві за ініціативи Громадянської мережі ОПОРА.
На заході я й інші учасники обговорили статистику роботи Центру й окремі особливості кваліфікації воєнних злочинів. Однак мені як представниці українського громадянського суспільства хотілося б розповісти не лише про цифри, які ми, зрештою, оприлюднюємо у звітах, а про нашу мету чи радше про потребу нашої діяльності.
Ця потреба дуже тісно переплетена з часом та місцем, де відбулася конференція.
Листопад для українців і для мене особисто є місяцем пам’яті. Минулої суботи ми запалювали свічки в пам’ять про жертв Голодомору — одного з наймасштабніших та досі офіційно не покараних злочинів комунізму.
В листопаді ми також згадуємо про початок двох революцій: Помаранчевої революції та Революції гідності.
Якщо про голодування студентів, яке спричинилося до оголошення незалежності, я знаю лише з виставок та книжок, то Помаранчева революція стала моментом, який змінив для мене все: і середовище спілкування, і напрям професійного зростання.
Я, 22-річна юристка, випускниця відомої в Україні правничої школи, планувала займатися юридичною наукою. Однак я приєдналася до спостереження на виборах у регіоні, де очікувалися масштабні фальсифікації, і вже наступного дня після оголошення неправдивих результатів долучилася до протестів у Києві.
З того часу я знаю: аби протистояти неправді, мало тільки правових механізмів чи активної громадянської позиції. Громадянська позиція буде рано чи пізно почутою, якщо вона підкріплена правовою аргументацією і належно зібраними доказами, але будь-які аргументи загубляться без сильної волі захищати правду.
Помаранчева революція відбулася мирно. А я залишилася працювати в середовищі людей, яке творило Помаранчеву революцію і згодом переросло в ОПОРУ як організацію.
На жаль, події Революції гідності вже були іншими. Лютий 2014 року ознаменувався для мене першим і все ще найстрашнішим досвідом загибелі друга, з яким я звикла обговорювати прочитані книжки та переглянуті вистави. Йдеться про історика Богдана Сольчаника, героя Небесної сотні, випускника Варшавського університету, убитого 20 лютого на вулиці Інститутській вогнепальним ворожим пораненням.
Небесна сотня загинула під прапорами України та Європейського Союзу. Тоді ми зрозуміли, що за вибір жити в демократичному суспільстві, де існує верховенство права, нашому поколінню доведеться платити не лише втратою економічної чи соціальної стабільності. Знову відновилася ситуація, притамання для радянської дійсності, коли за цінності можна втратити життя.
Я добре пам’ятаю, як почула новину про те, що обидві палати Федеральних Зборів Росії 1 березня 2014 року о 17:20 проголосували за введення російських військ на територію України, зокрема в Крим. Тоді я їхала в електричці, повертаючись із поминальної вечері, яку організували в Старому Самборі батьки Богдана до 9-го дня від його смерті. Я теж пам’ятаю, як сказала другу, з яким їхала, що попереду вже не небесна сотня, а небесні тисячі. На жаль, так і сталося.
Тепер історії втрати близьких, друзів, житла, засобів до існування ми чуємо на кожному виїзді для проведення інтерв’ю. Найбільше наших опитаних приїхали з Херсонської, Харківської, Донецької, Запорізької та Київської областей. 82% з них бачили уламки снарядів у своїх населених пунктах, 70% відчули на собі наслідки пошкодження об’єктів інфраструктури, залишаючись без газу, води та тепла, без доступу до лікарень, а інколи й без харчів. 25% різною мірою пережили перешкоджання в евакуації, фільтрацію та примусове роздягання, багатогодинне очікування в небезпеці на контрольних пунктах та блокпостах окупантів.
Всі юристи і психологи нашого Центру — українці, що мають статус тимчасового захисту в Польщі внаслідок війни Росії проти України. Кожну з 1400 розповідей, які ми записали з вересня минулого року, вони пропускають через себе.
Ми не відсіюємо свідків залежно від ступеня важкості воєнного злочину. Для нас не має значення, чи йдеться про ракети, які пролітали в небі над мирним населеним пунктом, де живуть сотні цивільних (про це свідчило 90% опитаних), чи про тортури та катування під час незаконного утримання російськими військовими (24% свідків були знайомі з людьми, які зазнавали таких катувань). Ми записуємо все, що нам готові сказати.
Для нас як української громадської організації важливий кінцевий результат — притягнення до відповідальності винуватців за всі види міжнародних злочинів: воєнні злочини, злочини проти людяності, агресію та геноцид.. Ми використовуємо всі доступні правові механізми національної, універсальної чи міжнародної юрисдикції.
Попередні інтерв’ю наші юристи завжди проводять у парі з психологом, оскільки для нас важливо не ретравматизувати свідків. Ми складаємо коротку анотацію розмови та передаємо дані до ABW (Агентства внутрішньої безпеки Польщі), яке за дорученням польської крайової прокуратури опитує свідків у структуральній справі, відкритій у Польщі щодо воєнних злочинів в Україні.
Утім, протягом більш як року нашої діяльності ми розуміємо, що, крім самого збору даних, існує гостра потреба в тривалому супроводі свідків — психологічному і юридичному. Деякі свідки, які надавали попередню згоду на інтерв’ю, на жаль, все ж бояться згодом самостійно комунікувати з ABW. Також частина свідків дуже травматизовані і потребують тестування на ПТСР і допомоги в подоланні наслідків психологічної травми.
Також Центр налагодив комунікацію з Офісом генерального прокурора України, але нам хотілося б мати системну комунікацію щодо нашої щоденної діяльності зі збору свідчень і з польським Міністерством справедливості. Ми все ще очікуємо дозволу на збір свідчень та контактів осередків від окремих воєводств..
Ми вже маємо позитивний досвід співпраці, наприклад, із Куявсько-Поморським і Підляським воєводствами. Коли влада повідомляє центри, де проживають вимушені переселенці з України, про мету роботи нашої фундації, це формує довіру до нас як документаторів з боку адміністрації центрів і самих мешканців. Відвідування таких осередків завжди супроводжується значною кількістю проведених інтерв’ю і щирою та відвертою атмосферою спілкування.
На завершення хочу згадати про досвід Польщі який надихає мене особисто. Наш Центр розпочав роботу у Варшаві — місті, яке прийняло найбільше українських переселенців у перші дні повномасштабного вторгнення. Водночас це місто, історія якого має так багато паралелей з українським сьогоденням.
В листопаді 1794 року відбулася різанина в Празі, районі Варшави, коли росіяни знищили від 6 до 20 тисяч цивільних мешканців міста. Також 29 листопада відзначають річницю листопадового повстання 1830 року, яке фактично поклало початок польсько-російській війні, що завершилася тисячами жертв і жорстокими репресіями. Постанців і цивільних, які їх підтримували, утримували в тюрмах, страчували, катували та вивозили на північ Росії. Про страти Радянським Союзом польських полонених офіцерів та десятилітні намагання приховати та замовчати цей злочин розповідає Muzeum Katyńskie, теж розміщений на території Цитаделі.
Згодом Варшава постраждала і від нацистського режиму. Третій рейх повністю знищив жителів міського гетто й саму його територію. Під час Варшавського повстання в ході вуличних боїв та цілеспрямованих послідовних знищень кварталу за кварталом нацисти зрівняли з землею 80% міської забудови.
Коли я чую історію про те, що влада Третього рейху після захоплення Варшави демонтувала й розплавила пам’ятник Шопену і навіть цілеспрямовано розшукувала для знищення інженерну документацію щодо нього, я не можу не проводити аналогій з нині окупованими територіями України, де росіяни знищують пам’ятки і книги та депортують дітей, щоб позбавити їх української ідентичності. І тим більше я радію, коли бачу відновлений після війни пам’ятник та відбудовану по цеглинках територію старого та нового міста.
Одним із найсильніших свідчень відбудови є територія Варшавської цитаделі, що століттями була символом російського терору. Сьогодні тут працює сучасний музей, з тераси якого відкривається пейзаж сучасного міста, столиці країни не Варшавського договору, а члена Європейського Союзу. Цей приклад додає віри, що й Україна зможе пройти подібний шлях, і першим його кроком має стати встановлення справедливості. Робота нашого Центру спрямована саме на побудову фундаменту, без якого неможлива стійка і довговічна відбудова, — встановлення справедливості для всіх свідків і постраждалих та проголошення імен винних у судових вироках.
Нагадаємо, контакти Центру сприяння документуванню воєнних злочинів: Варшава, вулиця Маршалковська 77/79, офіс 16; телефон: +48 690 848 019; email: [email protected].
Фундація «ОПОРА в Польщі» (OPORA in Poland) заснована у Варшаві 26 червня 2022 року після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Організація була створена, щоб допомогти міжнародній спільноті, юристам-правозахисникам та українській владі підтримувати неминучість покарання за воєнні злочини. Її запуск ініціювали представники ВГО «Громадянська мережа ОПОРА».
«ОПОРА в Польщі» керує Центром сприяння документуванню воєнних злочинів у Варшаві. Створений влітку 2022 року українськими громадськими активістами, Центр проводить інтерв’ю з біженцями, які були змушені залишити Україну через російську агресію та зараз перебувають у Польщі. Центр розробив власну методику, аби гарантувати, що вся інформація, зібрана від жертв і свідків воєнних злочинів, буде передана до правоохоронних органів з можливістю їх використання в майбутніх судових процесах. Для цього ОПОРА співпрацює з Генеральною прокуратурою України та Прокуратурою Республіки Польща, прокурорами Міжнародного центру з розслідування злочинів агресії проти України (ICPA), щоб правильно зібрати якомога більше записаних свідчень українців як можливу доказову базу для майбутніх судових процесів.
